У Наших Руках

Я дивився на ті зорі, але перестав їх бачити, коли вона доторкнулась до моєї руки. Я ненадовго перестав дихати, коли вона притулилась своїм чолом. Я захотів її поцілувати. Але не зробив нічого. Я сидів як вкопаний, не розуміючи що відбувається. Де більше порожнечі – у зоряному небі, чи у мені ? Не маючи влади над небом, чому я не роблю вибір в собі ? Може вона права і вибору, як такого, не існує ?

У той недовгий чарівний момент вона подарувала частинку свого тепла, яке зігріло мене сильніше ніж міріади зірок перед моїми очима. За визначенням, тепло твориться із випадкового внутрішнього руху частинок. Я розумію що внутрішнього, але хіба воно могло бути випадковим ? Чи вибору, у нас, і справді немає ?

У той короткий момент я міг бути сліпим, але як же не хочеться з нею лишатись німим. Кого я обманюю – це ж бо те, чого я хотів. Лишитися з нею – не сліпим, не глухим, але німим. Коли бар’єр самотності мене знову обступив, обволік своїми важкими путами і не дав битися серцю. Чи зможу я відмовитись від своєї вічної самотності ? А якщо й зможу – на скільки страшним виявиться її шлейф ?