Капелюх

Все, думаю, що треба купити капелюх. Як у Білого Комірця, чи у Леонарда Коена, чи може, як у друзяки Джона Неша, який разом з ним на пару рятував людство від можливих ядерних вибухів. Такий капелюх здатен не лише захистити від сонця, якого за комп‘ютерними мурашками і так майже не видно − він сховає під собою секретні справи, про які нікому не можна розповідати. А ще, на нього можна висипати трохи зерна. Або, якщо у вас раптом немає зерна, то випадково змести зі столу останні крихти хліба. Ненароком зачепити трошки сала. Адже ми добре знаємо, хто його любить, окрім нас. Нíчого добру́ пропадати. Ходити так, у капелюсі, з майже непомітними ласощами, аж до кінця осені. А для зими купити ще один. Як не як, зимою холодно, випаде сніг – потрібно як мінімум два. Ехх, немає на це часу, тим більше кудись йти, приміряти. Тож, поки я без капелюха, кажу вам, друзі мої, пернаті: навіть і не думайте на мене сідати, нічого там шукати!