День Передостанній

Страждати залишилось якихось два дні. Це буде повільна і парадоксальна смерть. Той хто на 60 [ще вчора 68] % складається із води не виживе в таких умовах по причині її нехватки. Шість відсотків тому мозок сказав тілу: щось пішло не так. Щодо інших сценаріїв смерті, то ні змій, ні вовків тут немає. А так як пройшло вже шістнадцять годин – вночі хоч і холодно, все ж терпимо – то й замерзнути ризики мінімальні. Головне аби не було дощу, ніякої повені нам тут не треба. Та хмари сьогодні перисті, а значить і того не варто боятись. Що ж, двох днів вистачить, на те щоб розібратись кого винити у своїй трагічній кончині:

• Тополі, які посадили на іншому березі річки ? Їх же точно хтось посадив – не могли вони самі, як по лінійці, одна за одною, взяти і вирости.
• Дамбу, яку побудували десять років тому ? Адже за нею рівень води в річці значно впав. З обриву почав сипатись пісок і старі дерева показали своє голе, з останніх сил тримаючись за життя, коріння.
• Відсутній вітряк, який міг взяти на себе обов‘язок дамби ? Така задіяність вітру, нам на благо, відволікла би його від руйнацій. Яке неподобство: трощити, зі свистом валити додолу тих, кому і без того нелегко.

Чи може винити слід сімейство бобрів, яке рознюхало падіння дерев і не забарилось розпочати своє будівництво ? Та, здається, у цій історії, як і у всіх інших, чотиризубих майстрів-інженерів ні в чому винити не можна. Піднімаючи рівень води до бажаного, вони всього лиш піклуються про своє сімейство, створюють назиму необхідні для виживання умови. А коли нори будуть, то й гадки не мають, що коїться над головою.

Винити у всьому варто лише себе, але це вже іншим разом [тобто в іншому житті]. Останні думки аж ніяк не варті якихось там звинувачень. Але ж потрібно про щось думати. Аж цілих два дні. Задача не з простих, особливо коли немає кому слухати. В такі моменти чого хочеться найбільше, так це навіть не пити, а з кимось наостанок поговорити. Про те як погано мені без води я розповідати не стану. З останніх сил розповім краще з чого все почалося…