Про Таню

Коли любиш своїх рідних – батьків, дідусів, бабусів, братів і сестер – то часто не придаєш цьому особливої уваги. Адже вони рідні – ви нерозривні не лише, але саме й тому. Вони не підуть з твого життя як інші – приходять і йдуть. І, можливо, саме тому постійна любов до них робиться буденною, як сонце, яке завтра нікуди не дінеться, там і висітиме в небі. Я дуже люблю свою сестру. Вона у мене найкраща. І в цей день хочеться саме про неї залишити щось тут на згадку.

До повномасштабного ми бачились з нею не так вже й часто. Можливо, раз на декілька місяців. Зазвичай на свята. Я обожнював дарувати їй квіти (жовті тюльпани її улюблені) і подарунки; вітати зі всім, з чим лише можна привітати (якщо забути про останній день Тетяни). Як на мене, у неї прекрасне ім’я. Всі звуть її Таня або Танюша.

Вона мені не лише сестра, а й хресна, яка робила свято Пасхи моїм улюбленим. Пам‘ятаю, всі мої друзі заздрили від подарунків, які я в цей день отримував. Ніколи не забуду: величезний пазл, на якому гавань перетворилась у місто п‘янчуг, гуляк, роботяг і кого лише там не знайдеш; електричний потяг і залізну дорогу, якою він їздив по всій моїй дитячій кімнаті; солодощі, які не купиш в місцевій крамниці; книжки (виключно фантастика), які хотілось читати; свій перший телефон, яким можна було бити горіхи; перший комп’ютер, який у перший же день димів (я любив натискати підозрілі кнопки). Але свято було моїм улюбленим не лише через подарунки, а й тому що вона на нього завжди приїзджала з Києва у Рівне і ми їхали в село до бабусі. Там прикрашали паски, які бабуся спекла; варили і розмальовували крашанки; вечорами ловили хрущів (як би банально це не звучало, але у нас і справді вони гуділи над вишнями, які дід давним-давно посадив навколо хати). Досі це згадуємо і зі всіх дерев які хочеться посадити на дачі вона не забуває про клени.

Сестра багато читає. Поїхати відпочити на п‘ять днів означає взяти з собою п‘ять книг. Не знаю, чи встигає вона їх всіх прочитати (погодьтесь, виглядає підозріло). Каже, що вдома на книжки майже ніколи немає часу. Працює вона багато, скільки її пам‘ятаю. Деякий час мала своє виробництво жіночого одягу. Потім, окрім того що працювала на двох роботах, ще й викладала на курсах. Вона не те щоб перепрацьовує, а є напрочуд відповідальною і багато встигає. Певен, що по роботі на неї у всьому можна покластись. Це робить її такою успішною, та не лише це. На фоні роботи і постійних відряджень, вона завжди встигала проводити час в колі сім‘ї, перевірити уроки, навідати рідних, приготувати смачну вечерю, погратися з котом (Філя у них другий, а Маруську вона взяла з вулиці ще студенткою і та прожила з нею цілих двадцять років). Де тут візьметься час на книжки. Але книжок величезний шкаф. Мабуть, це повинно щось сказати про те, як багато вона подорожувала. І справді, була майже всюди.

Зараз сестра із сином у Вільнюсі і мені добре від того, що вони в безпеці. Їм там важко, не зважаючи на комфорт і привітних людей, які сигналять на дорозі, коли бачать київські номера. Їм там важко, бо домівка їхня тут. Коли все закінчиться і вони повернуться, я вже уявляю, як ми поїдемо садити дерева, а потім знову зберемось за невеликим родинним столом.