Батончик

Ще коли був у Києві, на касі того магазину, де кожного разу мене вітають з днем народження, в черзі переді мною стояла леді в розкішній шубі. Вона вибрала для себе цікавий шоколадний батончик, який я ніколи не куштував. Як і вона, батончик виглядав по королівськи. Якось візьму собі до чаю, ні з ким не буду ділитись – подумав я. Наступні рази моє око падало на прилавок, як на іграшку, яку вам не купують. Але не наважився взяти (а тим більше після того як глянув на цінник), адже тоді пропаде інтерес – не буде вітрини, за якою лежить те що хочеш.

Викладені плиткою чотири смаки рівномірно заповнили чотири ряди. Так рівно, один за одним, що здавалось кожного ранку в магазин по графіку викликали майстра. Його задача: перевірити прогалини між батончиками; впевнитись, що вони однакової довжини і ширини; переконатись, що кожен лежить на своєму місці. Родом з Ірландії, в золотій фользі, 75 грамів кожен, а як візьмеш у руку – здавалось, що тримаєш злиток золота. Рефлексивно перевіряєш, чи тебе ніхто не засік, чи не побачив, що ти посмів його взяти; швидко кладеш назад.

Так і не наважився я на покупку. Чи на крадіжку ? Хтозна. Мені казали, що деколи так можна робити. Навіть дали настанови: починати потрібно з дешевшого, а з кожним наступним разом піднімати планку. Першою була гелева ручка за 12 грн, потім я виніс енергозберігаючу лампочку – золотий батончик міг би завершити естафету. Але ті придурки скинули бомби і я поїхав у Рівне, а батончики так і залишились лежати на прилавку.

По приїзду до себе в місто я заглянув у магазин тієї ж мережі (там можна купити хороший чай). На більшість товарів була знижка 50% і батончики тут як тут. Мені здалось що це доля і на цей раз не втримався: взяв собі один (мигдальний праліне). І ось, лежить він в мене на столі вже добрих два тижні, та настрою немає – ні разу не хотілось його відкрити, глянути що там всередині. Не до солодощів! Ретельно запакована шоколадка нікуди не дінеться –- лежатиме і чекатиме, допоки ми не переможемо. А тоді я, можливо, нею з кимось поділюсь.