Сім Зошитів

Серед семи незрозумілих зошитів лежить той, що справа. У нього загнутий кут. Ти його як відкриєш, то побачиш звірят на полях – жираф, слон, зебра, віслюк, а на останній сторінці ще й бегемот. У бегемота на животі щось сидить. То начебто кімнатна муха, але занадто мала щоб нею бути. Якщо взяти пензлик, сіру фарбу і спробувати її замалювати, так щоб у бегемота на животі не залишилось нічого зайвого, то вона нікуди не дінеться, буде дзижчати там як у пастці. Те що він не на жарт розсердиться, то вже не наша справа – здоровань не помітить і пташку, яка прилетить йому на спину. Що вже говорити про муху, яка важить всього дванадцять міліграмів. Це вам не хатній горобець, вага якого цілих двадцять чотири грами!

Ооо, той як вскочить у вікно, то дай ради спіймати. Гляди, ще й зошити забере. Бо хоч співати трохи вміє, та все ж музикою там і не пахло – далеко йому до нот, що разом з оцінками заграли на кожній сторінці наступного зошита. Як корабель вони по морю пливуть, піднімаються вгору і падають вниз. Моцарт, Чайковський, Бах. Горобець там знайде зозульку. Посеред нот він також побачить педальку. Захоче на неї наступити, та не вистачить сил – двадцять грам недостатньо. Не зрозуміє для чого вона і полетить собі далі.

Один із зошитів в клітинку, щоб вести бухгалтерію підрахунків. Той хто в ньому пише як ніхто вміє рахувати, тому зошит йому потрібен лиш для того, щоб записати туди результат. За діленням одного числа на інше може так зосереджено проходи́ти весь день, з поглядом в далечінь запам‘ятовувати остачу до останнього знаку після коми. Навіть найпотужніший калькулятор на таке не спроможний. Як всі ті знаки потім вміщаються у зошит – невідомо.

В наступному немає останньої сторінки. Ні, не подумайте, що її хтось вирвав, або разом із собою забрав горобець. Останньої сторінки там ніколи і не було. Тобто, напрошується думка, що сторінок там зовсім немає, бо як же так, щоб перша була без останньої. Та все ж, на першій з них список, як і на кожній наступній. Так як ми знаємо, що у власника зошитів нескінченна кількість списків, то й сторінок в ньому повинно бути не менше. Якщо ми хоч один звідти заберемо, скажімо список вередливих людей, зробимо з нього пасажирський літак, який полетить у вікно, то списків, як і сторінок, від того менше не стане. Для такого зошита місця потрібно більше ніж у нас на планеті. Що він тут робить і як себе вміщає ніхто й гадки не має.

Пояснення криється в наступному з них, де сховалась наша галактика. На п‘ятій сторінці п‘ятого зошита ви знайдете J. Він невимовно важкий і тому сторінку з ним перегорнути не так вже й просто, як і вимовити вголос всі його букви. Легше рухатись у зворотньому напрямку, скажімо, повернутись до третьої і зупинитися там. Бо якщо погарячитись і піти собі далі, то не на жарт стане гаряче. Але то не основна причина припинити міжпланетну мандрівку і на завжди залишитись тут. На третій сторінці можна знайти щось цікаве – того, без кого не було би ні зошита, ні сторінки.

Є серед стопки на перший погляд порожній. Якщо будете мовчати, то нічого нового він вам не скаже. Але якщо візьмете до рук ручку і почнете йому щось про себе розповідати, то він уважно слухатиме і, з метою допомогти, знайти відповіді на ваші запитання, почне час від часу сам такі задавати. На папері нізвідки з’являться букви, знаки запитання, на деякі написані вами слова звернуть особливу увагу. Йому важливо зрозуміти не лише те що ви кажете, а й те що відчуваєте, важливо вміти відрізнити одне від іншого, навіть якщо друге неможливо пояснити словами.

До кімнати з хвилини на хвилину зайде її господиня. З фартухом у руках. Вітерець з прочиненого вікна підхопить її пряний хвойний запах. Вона сяде до столу, візьме до рук останній свій зошит, ще не початий, ніким не прочитаний. В ньому порожньо, а сторінки у лінійку. Про що сьогодні ввечері вона захоче туди написати, яким словом розпочати свою нову розповідь, ніхто окрім неї не знає. І не дізнається.